«Обачно випростувавши ноги, високий кремезний чоловік із коротким “їжачком” світлого волосся невдоволено повів плечима.
— Мені ще килим-літак би надали… — буркнув він.
— Де вже там, будь-які послуги…
Він говорив тихо, так, щоб водій цього незвичайного екіпажа не чув. Ні, він не те щоб чогось боявся — він, Франц Класхофен, маг-антиквар, власник кількох великих крамниць… та ще чогось, що не варто знати широкій публіці! Ні, ні. Просто Франц не вважав розумним демонструвати свої справжні почуття тим, хто в даний момент серйозно його виручає. От коли він залише рани, струсне з себе все, розрахується з усіма боргами й дістане свій козир — тоді вже можна буде й помірятися, хто сильніший…»