Цей роман Ольги Форш було написано лише за десять років після подій, про які йдеться, — він відроджує зрушену, по-справжньому божевільну, захопливу реальність Дому мистецтв, письменницької комуни, створеної за найближчої участі Горького з ініціативи Чуковського. Тоді таких комун було багато — пайки й пільги розподілялися за професійною ознакою; але саме «Диск» — як у Петрограді називали Дім мистецтв — став легендою, клубом, лекторієм, школою, інтелектуальним центром колишньої столиці. Її кинули вмирати — але замість цього вона ожила в новому образі: замість кам’яного адміністративно-бюрократичного лабіринту, замість геометричного міста чиновників, божевільних і терористів народилося прозоре, примарне місто художників, вічно голодних і тому марячих наяву. Загалом це була здійснена артистична утопія Срібного віку: «І так близько підходить чудесне до розвалених брудних домів — нікому, нікому не відоме, але від віку жадане нам». Інакше Срібний вік і не міг розв’язатися: мистецтво проникло в життя, злилося з ним і зруйнувало його.