Померлі дні не повернути. Не повернути річку часу назад, і не повернуть душу спогади про дитинство та молодість, що гріють її ночами. Тебе виривають із життя минулого разом із сім’єю — дітьми, онуками, друзями. Ти не маєш права на них, на своє минуле…
Тебе помилували. Ти все ще живий, хай і під іншим іменем, і в білому полі твого спогадового листя прихована таємниця держави — частина твоєї біографії, якою вже не перший рік ніхто не цікавиться. З тебе зняли жорсткий контроль спецслужб, але все одно ти в них під наглядом.
У тебе — своє, нове життя. Пенсія не за віком, а за вислугою років. Ти вирвався за межі гарнізону, до якого був прикутий суворими вимогами служби безпеки. Безпека… плата за життя, якого могло й не бути. Ти не обирав — за тебе обирали.
І знову свобода, хай і відносна. Бажання усамітнитися й заспокоїтися не принесло полегшення…
Випадковий крок убік під час гігієнічних процедур: нога поїхала на слизькому ґрунті після дощу… судорожна спроба знайти опору — хай і навпомацки… іржаве, забите брудом кільце, що прудко вскочило тобі на палець.
Оскоблена долоня, біль у всьому тілі й невпевнений крок «на інерції», який руйнує світ уявної тиші й спокою твоєму власному життю…
Новий світ… і персональний квиток назад — у вигляді залізного кільця, що забралося тобі під шкіру, а його іржу роз’їла твоя кров…