Чому люди так часто не помічають тих дарів і нових можливостей, які підкидає їм доля? Чому, навіть відчуваючи й розуміючи, що перед ними відчинилися двері в нове життя, людина лише сумно зітхає, думаючи з жалем: «Ах, як було б добре, але…» — і йде далі своєю звичною дорогою, не знаючи, що відмовилася від найголовнішого у своєму житті. Наскільки терплячим є провидіння і чи ще раз розщедриться воно на один шанс для героїв нової книги Тетяни Алюшиної? А якщо так, то чи не пройдуть вони знову повз одне одного? Можливо, пройдуть — адже всі ми так боїмося змін…