Сто років самотності

Адаптований переклад зі скороченнями

«Сто років самотності» — це лише поетичне втілення мого дитинства. Це цілісне літературне свідчення всього, що так чи інакше торкалося мене в дитинстві. У кожному герої роману є частинка мене самого», — стверджує лауреат Нобелівської премії, автор світових бестселерів Габріель Гарсія Маркес.

Вперше роман «Сто років самотності» було опубліковано в 1967 році. Аргентинське видавництво «Сурамеріка-на» випустило книгу накладом у вісім тисяч примірників — із розрахунком на те, що вона якось розійдеться за рік. Увесь тираж було розкуплено за кілька днів. Так почалася всесвітня слава роману, успіх якого можна порівняти лише з стихійним лихом. Понад двадцять мільйонів примірників цього шедевра світової літератури розійшлися по планеті та принесли колумбійському письменнику й журналісту світову славу.

Причина такої популярності очевидна. Самотність — вічний ворог людства, бранцем якого може стати кожен із нас. Роман «Сто років самотності» з його повторюваним мотивом краху людських надій трагічний, але водночас він не залишає тягучого відчуття безнадійності. У героїв надто сильні прив’язаність до рідної землі, працьовитість, душевна стійкість, чесність, сміливість. Герої проходять через багато життєвих випробувань і спокус: владолюбство, багатство, ханжество, авантюризм, розбещеність — і зрештою розуміють, що перемогти все може лише любов. Саме вона, у всьому її різноманітті, стає особливою, самостійною дією в захопливому сюжеті. У цьому й полягає життєстверджувальна сила роману «Сто років самотності».

Після виходу книги Пабло Неруда з захопленням писав, що це «можливо, найвеличніше одкровення іспанською мовою з часів “Дон Кіхота”. І незмінна популярність “Ста років самотності” підтверджує це твердження. Пронісний і щирий епос класика латиноамериканської літератури підніс у новому містичному світлі традиційні стосунки та прописні істини, змушуючи читача сміятися й плакати, радіти й сумувати разом із героями роману. Маркес створив надзвичайно поетичний, летючий текст, який приємно й просто читати, а ще й слухати. Тим більше, якщо це твір читає Борис Плотников."