Жовтень 1941 року. В’яземський котел. Капітан Родін приходить до тями на мерзлій землі серед голих беріз — живий, цілий, але без минулого. Особиста пам’ять стерта начисто: ні матері, ні дому, ні облич. Залишилось лише ім’я в військовому квитку, запах машинного масла на комбінезоні та дивне, незбагненне знання — карти, позиції німецьких дивізій, коридор на північ, якого немає ні на одній папері. Тіло пам’ятає те, що голова забула.
Один посеред оточення Родін починає йти. Не до минулого — до виходу.