Сонний лікар

Народившись у родині слідчих-геомантів, я завжди вважав, що безталанність — це моя особиста проклятка. Такі собі розбиті рожеві окуляри, крізь які постійно доводиться дивитися на тусовку шляхетних. У чотирнадцять, посварившись удосвіта з батьком, я пішов з дому, відмовившись від золотого паспорта аристократа. Ох, як тоді кричав батько!

Минуло чотири роки. Після Останнього Дзвоника в звичайній школі до мене прийшов дідусь-архимаг і сказав: «Довлатов, які ще там геомантии? Ти цілитель! Причому один із найсильніших у світі. Їдь учитися в Академію в іншу країну (Аран). Я деньгами допоможу».

Хто ж знав, що за добу мені й справді доведеться відправитися до Академії на іншому кінці світу. А мій дід виявиться вкрай «зірковим» божеством цілительської справи з того самого Комітету Силли.