— У мене більше нічого немає, Емір!
— Можеш поставити на кон свою дружину. Колишній партнер дивиться на мене ошелешеними очима.
— Нікчемний. Жалюгідний.
— Ти ж не всерйоз?
— Припини лицемірити. Коли ти хотів ухилитися від тюрми, сам її мені пропонував. Що змінилося?
— Думаєш, вона чекає тебе? Напевно вже зігріла чиєсь ліжко.
— Ні. Лідія не така! Не кажи так. Не те щоб мені потрібна була якась «така». Ні-ні. Лише демонстрація влади. Максимальне приниження ворога.
— На скільки ти хочеш її?
У Вавилова звучить глухе питання.
— Поки не знаю. Залежатиме від того, наскільки вона вправна.
Ненависть бризкає в очах того, хто програв. Очі згаслі, ніби разом уся спільнота витекла. Він справді її любить. Смішно. Він думав, що такі як ми не здатні на подібне почуття.