Собор Паризької Богоматері

За наказом кардинала Карла Бурбонського у центральному залі Палацу правосуддя («Великій залі») мали показати п’єсу з біблійними персонажами, а також давньоримськими богами — містерію. П’єсу присвятили шлюбові, який планували тоді: «синові лева Франції», спадкоємцю французького престолу — дофіну Карлу — і Маргариті Австрійській. Після містерії мало відбутися обрання головного комедіанта Парижа — жартівливого папи.

Кардинал і почесні фламандські гості запізнилися на містерію, бо надто довго слухали промови університетського лектора. Над лекторами, економами та опікунами глузує лінивий школяр (студент) Жеан Фролло, молодший брат одного з головних героїв («А у нас у крамничці всякої дряби по 4 штуки: 4 свята, 4 факультети, 4 лектори, 4 економи, 4 опікуни й 4 бібліотекарі!»). Автор містерії П’єр Гренгуар пообіцяв владнати справу з кардиналом, і вистава почалася без Карла. Коли Карл з’явився — разом із послами Фландрії (зокрема Гільомом Рімом і Жаком Копенолем) — П’єр «у безсилій люті стискає кулаки»: публіці вже не було до геніального творіння поета. Остання надія довести містерію до кінця «розвіялася, як дим», коли народ із криками: «Есмеральда на площу!» вибіг із палацу.

Відбулося обрання жартівливого папи — ним став горбатий дзвонар Собору Паризької Богоматері Квазімодо. П’єр, у відчаї, втік із палацу. Йому нема де провести ніч, адже гроші, виручені за містерію, він розраховував витратити на житло. Він вирішив розділити радість із народом і пішов до вогню на площі. Там П’єр побачив дівчину, що танцювала, «такої краси, що сам Бог волів би віддати її Діві Марії». Після танцю Есмеральда почала демонструвати незвичайні здібності своєї цапки Джалі, за що Есмеральду критикував священник Клод Фролло, який стояв у натовпі та був наставником горбуна Квазімодо. Вори, жебраки й бродяги вітали свого нового горбатого короля. Побачивши це, Клод зриває з Квазімодо одяг, відбирає скіпетр і відводить горбуна.

Циганка збирає гроші за танець і йде додому. П’єр іде за нею, сподіваючись, що, крім гарної зовнішності, у неї добре серце й вона допоможе йому з житлом. На очах у П’єра циганку викрадають Квазімодо й ще хтось із закритим обличчям. Есмеральду рятує блискучий офіцер Феб де Шато-пер. Есмеральда закохується в нього.

Слідуючи за дівчиною, Гренгуар потрапляє до Двору чудес, де живуть паризькі жебраки. Клопен звинувачує П’єра в незаконному вторгненні на територію Двору чудес і збирається повісити його. Поет просить прийняти його до їхньої спільноти, але не витримує складного випробування: треба витягти гаманець у опудала з брязкальцями так, щоб вони не дзвеніли. Останні хвилини перед стратою жебраки згадують: за законом П’єр має сказати, чи є жінка, яка вийде за нього заміж. Якщо така знайдеться — вирок скасовується. Стати дружиною поета погоджується Есмеральда. Він впізнає її. Їх «шлюб» тривав 4 роки. Але дівчина не дає Гренгуару торкнутися її. Як з’ясувалося, Есмеральда носила амулет, який мав допомогти їй знайти батьків, але було одне вагоме «але» — талісман діє лише доти, доки циганка лишається незайманою.

Після «шлюбу» Гренгуар супроводжує Есмеральду під час її виступів на площі. Під час чергового танцю архідиякон Фролло впізнає в її новому супутнику свого учня Гренгуара й починає детально розпитувати поета про те, як той зв’язався зі вуличною танцівницею. Сам факт одруження Есмеральди й Гренгуара обурює священника: він бере з філософа слово, щоб той не торкався циганки. Гренгуар повідомляє Фролло, що Есмеральда закохана в когось на ім’я Феб і марить ним день і ніч. Ця новина спричиняє у архідиякона нечуваний напад ревнощів: він вирішує будь-що дізнатися, хто такий Феб, і розшукати його.

Пошуки Фролло увінчуються успіхом. Керований ревнощами, він не лише знаходить капітана Феба, а й завдає йому тяжкої рани під час його зустрічі з Есмеральдою — ще більше налаштовує проти себе циганку.

Есмеральду звинувачують у вбивстві Феба (Клоду вдається втекти з місця злочину, вистрибнувши у вікно просто в річку), заарештовують і піддають тортурам. Не витримавши, дівчина визнає свою «вину». Есмеральду засуджено до страти через повішення на Площі де Грев. У ніч перед стратою в темницю до дівчини приходить архідиякон. Він пропонує ув’язненій утекти разом із ним, але вона в гніві відштовхує вбивцю свого коханого Феба. Навіть перед стратою всі її думки зайняті Фебом. Доля дарує їй шанс побачити його востаннє. Він стояв цілком беземоційний на балконі будинку своєї нареченої Флёр-де-Лис. Останньої миті її рятує Квазімодо й ховає в соборі.

Есмеральда й тоді не перестає марити капітаном королівських стрільців (його рана не виявилася смертельною), не вірячи, що він уже давно забув про неї. Всі мешканці Двору чудес ідуть визволяти її невинну сестру. Вони штурмують Собор Паризької Богоматері, який ревно захищає Квазімодо, вважаючи, що бродяги прийшли для того, щоб стратити циганку. У цій сутичці гинуть Клопен Труйльфу і Жеан Фролло.

Коли почалася облога собору, Есмеральда спала. Раптом до її келії приходять двоє: «чоловік» П’єр Гренгуар і ще якась людина в чорному одязі. Охоплена страхом, вона все ж іде за чоловіками. Вони таємно виводять її з собору. Занадто пізно Есмеральда розуміє, що її загадковий мовчазний супутник — це ніхто інший, як архідиякон Клод Фролло. На іншому березі річки Клод востаннє питає, що вона обирає: бути з ним чи бути повішеною. Дівчина незламна. Тоді розлючений священник віддає її під нагляд затворниці Гудули.

Затворниця жорстока й безцеремонна з дівчиною: адже та — циганка. Але все вирішується найнезвичнішим чином — виявляється, що маленька Агнесса, яку цигани викрали в Гудули (Пакетти Шантфлері), і Есмеральда — це одна й та сама людина. Гудула обіцяє врятувати доньку й ховає її у своїй келії. Але коли за дівчиною приходять вартові, серед них опиняється Феб де Шато-пер. У пориві кохання Есмеральда забуває про обережність і кличе його. Усі старання матері марні. Доньку забирають. Вона до останнього намагається врятувати її, але зрештою гине сама.

Есмеральду знову приводять на площу. Лише тоді дівчина усвідомлює жах неминучої смерті. З верхів’я собору за цією трагічною сценою спостерігали Квазімодо й, звісно, Клод Фролло.

Зрозумівши, що Фролло винен у смерті циганки, божевільний від люті Квазімодо скинув свого прийомного батька з вершини собору. Клод Фролло розбився насмерть. Перевівши погляд із площі на підніжжя собору — з тіла циганки, яке смикалося в передсмертних конвульсіях, на каліцтво тіла священника — Квазімодо відчайдушно закричав: «Ось усе, що я любив!» Після цього горбань зник.

У фінальній сцені роману розповідається, як у гробниці Монфоканської шибениці знайшли два тіла, причому одне обіймало інше. Це були Квазімодо та Есмеральда. Коли їх намагалися роз’єднати, скелет Квазімодо розсипався на порох.