Іван Дубов мріє про сім’ю й дітей, але своїх у нього ніколи не буде. Іван просто живе так, як уміє: йому непросто здивувати й дуже важко збити з колії.
Він повертається з відрядження додому й у власному будинку знаходить гарненьку незнайомку та двох маленьких дівчаток-близнючок. Та якби ж тільки це… Але незнайомка нападає на нього з перцевим балончиком у руках!
Таке сталося б із душевної рівноваги будь-кого, навіть такого товстошкірого чоловіка, як Іван Дубов!
?????
— Хто ти така?! — у передпокої мого дому стоїть величезний злий чоловік.
Одягнений він у джинси й дублянку розстібнуту навстіж. Обличчя небрите й зле. Волосся на голові скуйовджене.
Чоловік неймовірно високий — просто йеті якийсь.
— Не люблю повторювати двічі, — голос у нього роздратований.
Спрацьовує материнський інстинкт — захистити своїх дітей будь-якою ціною. Не можна, щоб цей чоловік пройшов далі в дім. Треба його прогнати.
— А це ви хто такий і що вам тут треба? — виривається у мене гнівне. І тут же швидко додаю: — Просто покиньте мій дім. Негайно. Будь ласка.
Його губи кривляться злісною усмішкою.
— Твій дім? Дамочко, ти сильно помилилася.