Солодке забуття

Її прозвали Мілашкою Абеллі за слухняний характер. Ввічлива усмішка, турботливий погляд — не дивно, що саме Олена стала улюбленою донькою свого батька й ідеальною принцесою світу мафії… Принаймні, такою вона була до сьогодні. Зараз усе, що вона бачить у дзеркалі, — це руки, пофарбовані кров’ю, ніби фарбою. Сестра Олени збирається одружитися з Ніколасом Руссо, доном однієї з п’яти мафіозних сімей Нью-Йорка. Про його репутацію відомо всім, і вона темніша за його чорні костюми. Перша зустріч з Ніколасом не залишає в Олени жодних сумнівів: він такий самий грубий, як і гарний. Їй не подобається ані цей чоловік, ані те, що він уособлює, але це не заважає її серцю битися з усієї сили — ніби дощ по склу — коли він поруч, а шкірі вкриватися мурашками від одного лише звучання його голосу. І він завжди поруч. Він говорить їй, що робити. Він змушує її тіло горіти — і це зовсім не те, що вона має відчувати в присутності нареченого сестри. Олена, може, й Мілашка Абеллі для оточення, але вона починає розуміти, що їй до вподоби темрява, грубі руки й очі кольору віскі. Уникнувши одного скандалу, вона навряд чи може дозволити собі бути втягнутою в інший. До того ж, навіть якщо б Ніколас і належав їй, усі знають, що не варто закохуватися в мафіозі…