Сказання про вірного друга — повість про пригоди хлопців із первісного племені таж, які могли жити в передгір’ях Тянь-Шаню та в степах Центральної Азії в далекі часи неоліту.
Звісно, це повість про Лана, Муне, Зурру та їхнього друга-вовка — вигадка, фантазія, але ця фантазія спирається на факти й припущення науки. Навіть головна роль у повісті, відведена хлопцям, що приручили вовченя, заснована на гіпотезі вченого. У розумній і добрій книжці К. Лоренца «Людина знаходить друга» висловлюється думка, що в давнину саме діти першими приручили собаку. Граючись і розважаючись із щенятами вовка, яких приносили мисливці в оселю, вони привчили дик звір жити з людьми, служити їм. І самі люди навчилися цінувати дружбу собак і відданість.