Штрафник із танкової роти

Він на фронті з 1941 року. Він один-єдиний вижив із цілого танкового батальйону. Він втратив сотні друзів, сам шість разів був підбитий, поранений, горів у танку — але завжди повертався до строю. У страшну осінь 42-го, коли вирішувалася доля Сталінграда, він потрапив у жорна безжального наказу № 227 («Ні кроку назад!»). У танкових військах не було штрафних рот, але були свої штрафники — ті, кому давали найстрашніші, найневиконуваніші, смертельно небезпечні завдання. І тепер він — один із таких приречених. Він вирушає у безнадійний танковий рейд у ворожі тили — щоб змити свою провину, якої для нього нібито не існує, кров’ю…