Північна повість. Розливи річок. Золота троянда

14 год. 15 хв.

Мова російська

Читець Олена Второва

Опис

Північна повість
Ботнічну затоку скував лід. Високі сосни тріскали від стужі. Неперервний вітер здував із льоду сухий сніг. Затока похмуро блищала вночі, наче чорне скло, й віддзеркалювала зорі.
Офіцери Камчатського полку, зігріваючись біля тріскотливих камінів, згадували вірші Євгена Баратинського про те, як «чудний холод сковував води Ботнії». Багато хто ще пам’ятав Баратинського. Інколи вони розповідали про мовчазного поета, який тяготився службою в піхотному полку в фортеці Кюмель, про сумного «співака Фінляндії», і заздрили його спокійній, заслуженій славі.
Тоді Камчатський полк стояв на Аландських островах, у містечку Марієгамні.
Здавна Аландські острови вважалися батьківщиною вітрильних кораблів. Тут, далеко від метушливих столиць, у пустинності маленького північного архіпелагу, жили знамениті корабельні майстри. Вони строго берегли й передавали старшим синам закони свого ремесла. Нестурбовано закушивши трубки, вони дивилися на дим від перших «піроскaфів», що бруднили чисті морські горизонти: «Усе одно пара ніколи не впорається з океаном».
Кожної осені на острови поверталися для ремонту високі бриги й кліпери, барки й бригантини. Вони приходили з Карибського моря, з Леванту і Шотландії, звідусіль з усіх кутків землі. Привозили їхні шведські шкіпери — небагатослівні й чесні люди.

Розливи річок
Лейтенант Тенгінського піхотного полку Лермонтов їхав на Кавказ — у заслання, до фортеці Грозної.
Весна цього разу видалася зовсім не схожою на звичайні російські весни. Пізно розпустилися дерева, пізно цвіла в занедбаних повітових садах черемха. І річки запізнилися та довго не могли увійти в береги.
Розливи затримували Лермонтова. Доводилося чекати поромів, а інколи, якщо пором був зламаний або вітер розводив хвилю на розливі, то він навіть мусив зупинятися на день-два десь у глухому містечку.
Лермонтов байдуже слухав скарги про мандрівників, застряглих через підвищену воду, і про мерзенні вітчизняні дороги. Він радів затримкам. Куди було мчати стрімголов? Під чеченську кулю?
Уперше за останні роки він із тривогою думав про смерть. Минуло хлоп’яче часування, коли рання загибель здавалася — йому — привабливим виходом із життя. Ніколи ще йому так не хотілося жити, як зараз.
Усе частіше згадувалися слова: «І може бути, на моє сумне затемнення спалахне любов усмішкою прощальною». Він був безмежно вдячний Пушкіну за ці рядки. Можливо, він ще побачить у житті прості й прекрасні речі та почує прості, щирі слова — як утіхи матері. І тоді розкриється серце, і він нарешті зрозуміє, яке воно — людське щастя.

Золота троянда
Багато в цій роботі висловлено уривчасто і, можливо, недостатньо ясно.
Багато буде визнано спірним.
Ця книга не є ні теоретичним дослідженням, ні тим більше підручником. Це просто нотатки про моє розуміння письменницької праці й мій досвід.
Великі пласти ідейних обґрунтувань нашої письменницької роботи не зачіпаються в книзі, бо в цій галузі у нас немає значних розбіжностей. Героїчне й виховне значення літератури очевидне для всіх.
У цій книзі я розповів лише те небагато, що встиг розповісти.
Але якщо мені хоча б частково вдалося передати читачеві уявлення про прекрасну сутність праці письменника, то я вважатиму, що виконав свій обов’язок перед літературою.