Серце (не) болить

Давиде, ти що знущаєшся? Нашій доньці пересадили серце твоєї загиблої коханки?

Ці слова зриваються з моїх губ так, наче їх вимовляє хтось інший. Не я — та, що щойно почула жахливу правду.

— Так, Еміліє. Аделіна жива завдяки Наталії. Вважай, що мій борг перед тобою перед тобою як щодо моєї другої дружини погашено.

Друга дружина. Про неї я дізналася лише кілька днів тому. І тепер, коли Девід вимовляє це так буденно, в мені народжується ще одна здогадка:

— А той немовля, якого забрали твоя мати й твоя сестра… Це ж не «чужа дитина», як ви намагалися виставити? Це твій син, так?

Чоловік не відводить погляд і після короткої паузи повільно киває:

— Так, це мій син, Емі. Той, якого ти б ніколи мені не народила. Але тепер він з нами. Давай виростимо Адама разом.