— Тепер ти вільна. Наша угода закінчилась. — Він каже тихо, а в мене в вухах наче барабани гримлять.
— Дякую, що допоміг мені… Слова вдячності доводиться виривати з грудей. Натомість хочеться кричати про кохання й благати забути про угоду.
— Будь щаслива тепер. — Він дивиться, не відводячи погляду. Уважно, ніби боїться почути ті фрази, які нам зараз зовсім не потрібні. Найкрасивіший, найулюбленіший у світі. Мій єдиний. І вже чужий.
— Обов’язково. Буду.
Передісторія в романі «Дружина на один рік».