- Признайся, Леро. Ти ж пам’ятаєш мене — звідси всі твої підколи й зла іронія, звідси твоє небажання спати зі мною, хоча ми обоє цього хочемо...
- Та ну ще. Я з вами ніколи не зустрічалася.
- Траса, ніч, я з палицею, а ти вдризь п’яна... — торкаюся її губ, що тремтять. Вона здригається головою, впиваючись у мене поглядом, повним ненависті. Звідки там стільки болю. Чому не визнає. Я так і не зміг знову відчути ті самі емоції. Коли рідкий струм по венах, коли тіло зводить судомами, коли не знаєш, чи взагалі зможеш зупинитися.
- Ви помилилися, майоре! Я вас не знаю і знати не хочу!
- Давай перевіримо...
***
Багато сексу, трошки жорсткості, трохи гумору. Як то кажуть — усе по-поповськи))
Історія Льоші Костіна.