Ніна Петровська (1879—1928) — яскрава представниця жіночої прози Срібного віку, широко відома в колах московських символістів. Була музою Андрія Білого, Валерія Брюсова, Сергія Ауслендера. У 1911 році назавжди емігрувала з Росії.
Центральною темою її творчості став фатальний розрив між мрією про досконале, майже містичне кохання й реальністю земних стосунків. Типовий герой Петровської — вічно тужливий декадент, одинокий мрійник, що шукає свій ідеал. Йому являється загадкова і часто жорстока дама: дарує хвилини щастя, але прирікає на страждання. Ці надломлені душі блукають туманними вулицями, їхні марення й спогади змішалися з холодним світлом місяця.
До книги ввійшли збірка «Sanctus Amor» («Свята любов»), створена під враженням розриву з Брюсовим, і оповідання з періодики.