«Роза світу» — релігійно-філософський твір Д. Л. Андрєєва, заснований на містичних осяяннях у Володимирській в’язниці та написаний у жовтні 1958 року.
Книга тривалий час поширювалася через «самвидав», офіційно вперше була опублікована в 1991 році. Ставлення до книги неоднозначне. Багато хто вважає її одним із найфантастичніших і найнесподіваніших творів у російській філософії та літературі. За визначенням самого автора, «Роза світу — майбутня всехристиянська Церква останніх століть, що поєднує в собі церкви минулого й пов’язує себе на основі вільної унії з усіма релігіями світлого спрямування. У цьому сенсі Роза світу інтеррелігійна або панрелігійна. Її головне завдання — спасіння можливо більшої кількості людських душ і відсторонення від них небезпеки духовного поневолення прийдешнім антипогом».
У вступній першій книзі автор розповідає про історичний контекст написання трактату, його цілі й завдання, про ставлення «Рози світу» до науки, мистецтва та релігій і викладає її гносеологію. У другій книзі письменник вводить спільну систему уявлень і термінів, необхідну для розуміння решти тексту. Книги з третьої по шосту присвячені панорамі багатошарового планетарного космосу Землі (Шаданакара). Створена тут картина (за винятком глави «Логос Шаданакара») має статичний характер, передуючи наступним п’ятьом книгам, де викладено метаісторію Росії і, зокрема, метаісторичне значення творчості низки найяскравіших діячів російської культури. Заключна книга розглядає історичні перспективи, конкретизує можливості, пов’язані з приходом епохи Рози світу, і, нарешті, містить есхатологічну частину вчення.