— Марій, я це… Розгублений майор, притискаючи до себе букет польових квітів, відчинив двері й завмер. Посеред вітальні стояв молодий хлопець із спущеними штанами. А перед ним, навколішки, — Марійка.
— Андрій! — вигукнула сільська знахарка.
— Це… Це не те… Майор Нікітич чудово знав цю фразу. Правда, він не здогадувався, що одного дня почує її у себе в домі. Хлопець, що стояв перед Марійкою, сіпнувся, ніяково натягаючи штани.
— Я це… Я не те…
— Мовчати! — скривився майор. — Я все бачив… Ніжні польові квіти дрібним дощем полетіли на підлогу…
— Андрій! — кинулася до нього Марійка. Але Соколовський лише стиснув зуби й переступив поріг. Сьогодні він точно не ночуватиме вдома…