«Та ти ж просто інкубатор». Майже ласкаво, але з гидотою каже вона, кривлячи ідеально нафарбовані губи. «На що ти так дивишся? Ти справді думала, що він буде твоїм? Назавжди?»
Надзвичайно доглянута мерзотниця з модельною зовнішністю стоїть посеред моєї прихожої. Моїй.
У моєму домі.
— Та він ніколи й не любив тебе! — жінка напирає, роблячи крок вперед. — Йому ця дитина була потрібна лише заради посади! — вона киває на мій животик, що випирає, — Що? Не знала? Ну так знай!
А я, розгублена, притискаю руки до свого круглого живота.
— Зараз тут я! — продовжує вона. — Цей чоловік зі мною! А значить, і цей дім мій!
І штовхає мене.
Сильно.
Я спотикаюся. Каблук зісковзує. І світ дуже неприємно завалюється набік.