Що далі Яна просувається в розслідуванні ритуальних убивств, приурочених до днів слов’янських свят, то виразніше розуміє: той, хто смикає за ниточки, — божевільний. Ніч за ніччю їй знову й знову з’являється обличчя вбивці, але варто лише прокинутися — й риси одразу ж розчиняються в пам’яті. Зостається лише кришталево чітка впевненість: вона точно знає, хто він.