Ідея рівності давно вабила — і водночас таїла в собі загрозу. Вона ставала двигуном революцій, впливала на формування законів і суспільних порядків, але при цьому залишалася вислизаючою, внутрішньо суперечливою і постійно змінюваною. Деррін Макмахон простежує, як упродовж століть філософи, державні діячі та революціонери намагалися дати рівності визначення, втілити її й зберегти — і чому сьогодні вона все ще радше є метою, ніж досягнутим станом.
У послідовній, хронологічно вибудуваній оповіді з 11 розділів історик Деррін Макмахон показує, як змінювалося розуміння рівності в найрізноманітніших суспільствах — від світу мисливців і збирачів до епохи тоталітарних режимів.
Макмахон розкриває ключову двоїстість рівності: вона майже завжди сусідить із ієрархією та практиками виключення. У грецьких полісах «рівними» вважали не всіх — поза межами цього кола залишалися жінки, раби й негромадяни; монотеїстичні релігії стверджували єдність дітей Божих, але відлучали тих, хто не приймав віру; французькі революціонери, натхненні Просвітництвом, проголошували рівність природним правом — і водночас ця логіка сприяла появі расових теорій. Навіть тоталітарні режими ХХ століття створювали власні риторики та моделі «рівності». Довгий час здавалося, що нова — ліберальна — рівність неминуча в межах «конця історії». Але ми й досі живемо у світі, де рівність важко не лише реалізувати, а навіть чітко уявити.