Оповідання 1932–1952 років
3 год. 23 хв.
Опис
Іван Олексійович Бунін — російський письменник і поет, перший лауреат Нобелівської премії з літератури від Росії (1933 р.).
Лауреат Нобелівської премії з літератури в 1933 році за «строге мистецтво, з яким він розвиває традиції російської класичної прози». Отримавши грошову винагороду за премію, Іван Бунін витратив 120 тисяч франків на допомогу літераторам і просто емігрантам.
Другу світову війну (з жовтня 1939 року по 1945 рік) він провів на знімній віллі «Жаннет» у Грасі (департамент Приморські Альпи). На цій віллі письменник і його дружина переховували принаймні трьох євреїв. У 2015 році Іван Бунін став кандидатом на отримання посмертно звання Праведник народів світу[9].
Багато й плідно займався літературною діяльністю, ставши однією з головних постатей Російського зарубіжжя.
Помер уві сні о 2:00 ночі з 7 на 8 листопада 1953 року в Парижі. За словами очевидців, на ліжку письменника лежав том роману Л. Н. Толстого «Воскресіння».[10] Похований на цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа у Франції.
«Іван Олексійович Бунін — останній російський класик, який зафіксував Росію кінця XIX — початку XX століття. «…Один із останніх променів якогось чудового російського дня».
Г. В. Адамович
Лауреат Нобелівської премії з літератури в 1933 році за «строге мистецтво, з яким він розвиває традиції російської класичної прози». Отримавши грошову винагороду за премію, Іван Бунін витратив 120 тисяч франків на допомогу літераторам і просто емігрантам.
Другу світову війну (з жовтня 1939 року по 1945 рік) він провів на знімній віллі «Жаннет» у Грасі (департамент Приморські Альпи). На цій віллі письменник і його дружина переховували принаймні трьох євреїв. У 2015 році Іван Бунін став кандидатом на отримання посмертно звання Праведник народів світу[9].
Багато й плідно займався літературною діяльністю, ставши однією з головних постатей Російського зарубіжжя.
Помер уві сні о 2:00 ночі з 7 на 8 листопада 1953 року в Парижі. За словами очевидців, на ліжку письменника лежав том роману Л. Н. Толстого «Воскресіння».[10] Похований на цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа у Франції.
«Іван Олексійович Бунін — останній російський класик, який зафіксував Росію кінця XIX — початку XX століття. «…Один із останніх променів якогось чудового російського дня».
Г. В. Адамович
00:37
00-00-bunin-rasskazy-1932-1952
01:15
00-01-soderzhanie
13:04
01-prekrasneyshee-solntse
18:04
02-ostrov-siren
08:57
03-zhilet-pana-miholskogo
09:25
04-molodost-i-starost
07:08
05-vozvraschayas-v-rim
28:29
06-aprel
07:22
07-mistral
02:25
08-porok-osiya
02:25
09-gospodin-porogov
12:59
10-tri-rublya
04:44
11-krem-leodor
09:43
12-pamyatnyy-bal
18:19
13-lovchiy
09:44
14-poludennyy-zhar
03:52
15-v-takuyu-noch
05:53
16-alupka
02:00
17-v-alpah
02:45
18-legenda
02:22
19-malenkoe-proisshestvie
06:57
20-bernar
03:02
21-lita
07:19
22-rivera
02:03
23-alya
02:40
24-kogda-ya-vpervye
01:30
25-dalyokiy-pozhar
02:05
26-modest
02:05
27-ahmat
04:27
28-novaya-shubka
