Пам’ять схожа на космос — безмежна і при цьому обмежена маленькою точкою. Уявіть: як це — все життя постійно озиратися. Рости в клітці, повній дітей, мріючи побути на самоті. Роки й роки чекати листа з іншої планети. В одну мить згадати все, про що все життя намагалися забути. Заради чого… щоб бути маріонеткою моменту. Заради єдиного усвідомлення, що ви там — туди, куди вас привели.
Представляємо збірку оповідань «Розлітаючись на порох». Пам’ять — це лише порохинки минулого, з яких складається теперішнє.