П'ять стрибків до горизонту

У цій повісті Владислав Крапівін розповідає про першу подорож автора за межі рідного Тюменя. Адже для першокласника навіть відвідування сусідніх сіл Парфьоново та Юрти може стати справжньою пригодою…

У міркуванні про те, що «раніше сонце світило яскравіше, трава була зеленішою, а небо — блакитнішим» завжди чується іронія. Мовляв, у дитинстві ми бачимо все в райдужних тонах. Але з іншого боку… Повітря справді було чистішим, річки — повноводнішими, а листя тополь у середині літа не виверталося від бурих лишайників. І ще одна безперечна істина: повітря на планеті було більше. Дивно, що люди цього не помічають. А проте прилади неухильно вказують на те, що атмосфера стала рідшою й легковажнішою.

У мене таких приладів два. Це барометри-анероїди (анероїдами вчені люди їх називають, на відміну від ртутних барометрів — величезних, схожих на метрові термометри, і нині майже нікому не відомих).

Отже, у мене пара пружинних барометрів-анероїдів. Один я купив десь п’ятнадцять років тому. Заплатив якусь нісенітницю. Зараз такі прилади — у різьблених рамках, оформлених у старовинному стилі — продаються в сувенірних відділах універмагів за шалені гроші. А наприкінці вісімдесятих це було ніби ширвжиток. Я подумав, що солідна кругла штука з стрілками добре виглядатиме поруч із штурвалом, прибитим до стіни, корабельним годинником і моделлю старовинного вітрильника на ім’я «Арабелла». Барометр справді вписався в інтер’єр моєї «каюти». Я відкинувся на диван і став милуватися. І… раптом мене дряпнуло відчуття: що тут щось не так.

Так, було очевидне «не те».