Війна ґудзиків. Коли мені було дванадцять

Так повелося з давніх-давен: кожен 12-річний житель Лонжеверну не переносить мешканців Вельранса. А кожен вельранець щойно опанував алфавіт — ненавидить лонжевернців. Хто на уроках не тремтить від нетерпіння — тікати й як слід покарати ворогів — той трус і зрадник. Нетерпіння охоплює всіх, в обох селах, і після занять вони мчать на чергову бійку — ну як саме він стане вирішальним?

Не буває війни без трофеїв: хлопці відзначають тріумф, зрізаючи з одягу ворога ґудзики й застібки, щоб неприємель, тримаючи штани, біг до батьківської «виховної прочуханки»! «Гудзикова війна» роками тривала без змін, аж доки одного разу ватажок лонжевернців не придумав битися голяка — тоді уникнеш і ганьби, і батьківського ременя! Хто знав, що ця хитрість перетворить затяжний конфлікт на зовсім не дитячу баталію…

Луї Перго знався на психології хлопців: книгу він створив, надихнувшись власним викладацьким досвідом. У 28 років Луї Перго виграв Гонкурівську премію, випередивши таких грандів, як Гійом Аполлінер і Колетт. А у 33 роки він загинув у Першій світовій. «Гудзикова війна» була опублікована у Франції 1912 року, і в ній ніби зашифровано послання: коли ненависть не вщухає, вона розростається — і найменша дурниця може зруйнувати тендітний світ.

П’ятий раз екранізований, заслуживший славу дідуся «Володаря мух», роман виходить російською вперше. Це стало можливим завдяки двом майстрам — Михайлу Яснову та Марії Брусовані. Вони змогли зберегти нахабний стиль класика і вийти за межі історичного роману. Видання проілюстровано Вадимом Челаком і супроводжується передмовою та коментарями Михайла Яснова.