Троє молодих москвичів приїжджають на підробітки в глухе село Поволжя: їм треба зняти зі стіни вмираючий фресковий розпис із занедбаної церкви. На фресці — єретичне зображення святого Христофора з собачою головою. Виявляється, колись село було розкольницьким скитом, а підробіток — випробуванням таємничих данжерологів, «саперів» світової культури. І в мареві торф’яних пожеж загублена історична пам’ять породжує жахливого Псоглавця — чи то демона розкольників, чи то бога охорони таборів. Якщо хочете, це жанровий роман — страшилка про перевертнів. Якщо хочете — нова сільська проза. Якщо хочете — стилізація під веб-серфінг на тему російського розколу. Але загалом «Псоглавці» — історія про невидимі межі культури та охоронців цих меж. У будь-якого суспільства є певне коло переконань, і суспільство не дозволяє людині вийти за його межі. А якщо людина наважується переступити священну межу — за нею кидаються чудовиська.