«Проти Сент-Бева» — збірник критичних статей та есе Марселя Пруста (1871—1922). Пруст вступає в суперечку з відомим літературним критиком Шарлем Огюстеном де Сент-Бевом (1804—1869), засновником біографічного методу в літературознавстві. У своїх міркуваннях Сент-Бев опирається передусім на особисте знайомство з письменниками, тоді як Пруст вірить, що твір творить сокровенне, глибинне «я» людини, окреме від її публічної персони. Про письменників потрібно судити за їхніми книжками, а не про книжки — за їхніми авторами. Ведучи уявний діалог із покійним критиком, Пруст розбирає вірші Шарля Бодлера та Жерара де Нерваля, романи Гюстава Флобера й Оноре де Бальзака, Толстого та Достоєвського, картини Гюстава Моро, Антуана Ватто й Клода Моне. Але «Проти Сент-Бева» — не набір сухих теоретичних есе, а живе літературне оповідання, в якому герой-оповідач і гаряче ним люблена мама обмінюються враженнями. На сторінках книги Пруст-критик перетворюється на Пруста-письменника, а зі статей народжується «У пошуках утраченого часу».