Один із головних «героїв» роману — час. Він владно змінює людські долі та назви вулиць, перегортаючи покоління, наче сторінки книги. Час свавільно розпоряджається долею головної героїні — Ірини.
Вона народила двох дітей, але виростила й виховала трьох. Людина кришталево чесна, вона ледь не потрапляє до тюрми… Коли після війни Ірина повертається в рідне місто, воно постає таким самим пораненим, як і її власне життя. Діти дорослішають і вже не пам’ятають того, що знає й пам’ятає вона. Або не хочуть пам’ятати? — Але це означає, що онуки ніколи не дізнаються про минуле: воно вислизає, не залишаючи сліду в реальності, однак продовжує жити в пам’яті, снах і розмовах із тими, кого більше немає. Єдиний спосіб зупинити мить — запам’ятати її та передати цю пам’ять людині іншого часу, новому поколінню.
Книга продовжує історію родини Іванових — дітей тих самих стареньких, про яких розповідалося в першій книжці автора («Жили-були старик зі старою»).