Прощай, зброє!

«Прощавай, зброє!» — роман про кохання під час війни, про бажання жити й бути коханим попри все. Перша світова війна. Американець Фредерік Генрі добровільно служить в італійській армії. Він лейтенант санітарної служби й війни майже не бачить. Монотонні будні різноманітнюють посиденьки з товаришами по полку, пиятики та походи в офіцерський бордель. Одного разу друг і сусід Фредеріка по кімнаті, хірург Рінальді, знайомить його з медсестрами британського госпіталю. Сам Фредерік вирішив підкатати до однієї з них — англійки Кетрін Барклі, але та виявляє більше симпатії до Фредеріка. Кетрін — така сама доброволиця; її наречений загинув у Франції. Їхній взаємний інтерес — частково породжений самотністю та душевними травмами — поступово переростає в любовний зв’язок. Після поранення внаслідок обстрілу снарядами Генрі потрапляє до госпіталю з тяжким пораненням ноги. Його вивозять із лінії фронту та доставляють у польовий госпіталь, звідки згодом переправляють у Мілан, де на нього чекають операція та реабілітація. У Мілані Фредеріка визначають до щойно відкритого американського госпіталю, в цей самий госпіталь переводять і Кетрін Барклі. Вони возз’єднуються з Фредеріком, і виявляється, що їхні почуття одне до одного — найсерйозніші, однак зв’язок необхідно приховувати від оточення. Повернувшись на фронт, Генрі стає свідком і учасником катастрофічного відступу італійців із Капоретто, але втекти не виходить — військова поліція затримує його за дезертирство. Не бачачи іншого виходу, Фредерік стрибає у воду й, ховаючись, добирається до Мілана. З війною він вирішив покінчити безповоротно. У Мілані він возз’єднується з Кетрін, знаходячи нетривале щастя.

Ернест Міллер Гемінґвей (1899—1961) — американський письменник, військовий кореспондент і лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року. Ще в школі Ернест вирішив, що стане письменником, і впевнено йшов до цього: після випуску зі школи влаштувався кореспондентом у місцеву газету Канзас-Сіті, але для нього, як і для багатьох, Перша світова війна змінила все. У 1918 році вісімнадцятирічний Ернест Гемінґвей добровільно вирушив водієм швидкої допомоги Червоного Хреста на італійський фронт. Вже в липні він отримав серйозні поранення від мінометного вогню, з нього витягли 26 уламків, одну колінну чашечку замінили на алюмінієвий протез. І це був перший раз, коли Гемінґвей «обманув» смерть — згодом він ще кілька разів перехитрив би стару з косою. Із пережитого в той період досвіду народилося творіння «Прощавай, зброє!».