Пригода в Плюшкіні

У цій книжці багато веселих чудес і майже немає суму. Марина Потоицька, яка вигадавa всі ці історії, точно знає: для таких чудес не потрібна чарівна паличка. Вони можуть трапитися і з тобою — легко й прямо сьогодні.

Ти колись ліз у каструлю, щоб розвеселити маму? У велику таку каструлю? А слона на городі в бабусі бачив? Не іграшкового, звісно, а справжнього! А про курку, яка вміє рахувати до п’яти, чув? А в тебе є рятівна парасолька-зонт?

Якщо у відповідь на ці запитання ти тільки киваєш головою, то тобі неодмінно варто прочитати цю книжку!

Хочеться сказати, що я знаю Марину Потoцьку вже сто років. Але це буде неправда. Знаю її лише тридцять років. Але й це неправда.

Здається, давно знайомий із людиною, знаєш її й знаєш, на що вона здатна. Аж ні — людина дивує тебе кожного разу новими несподіваними гранями… Так само й Марина Потоицька: всі історії в неї зовсім різні, наче їх писали кілька людей. З одного боку — це казки, з іншого — оповідання, а з третього — навіть не знаєш, вигадано це чи було насправді? Такий слон, як у «Проїcшестві в Плюшкиному», міг забрести у ваш дачний поселок. А такі хлопчики, як Коля-Кроличек і Саша, напевно були у вашому дитсадку. Тому віриш написаному — і вже не ділиш його на казки та оповідання.

В оповіданнях Мариної все закінчується добре. Принаймні знаєш, що в цьому житті все може закінчитися добре. І жити з таким відчуттям набагато легше. Тому я і люблю все, що написано Мариною Потoцькою. Оце і є правда.

Андрій Усачов