Світло в будинку на пагорбі горіло тільки на першому поверсі: у просторій вітальні, у їдальні, а також у більш-менш віддалених від них загадкових приміщеннях, звідки долинали неприємні запахи й звідки виносили смачні страви.
Через низький кущ, що перетинав широкий газон, за будинком стежила пара очей, і на основі цього стеження гострий розум, наділений проникливістю Шерлока Холмса й упертістю Артура Раффлза, дійшов висновку, що родина президента Першого національного банку (давайте одразу назвати місце дії — Окдейл) вечеряє, усі слуги внизу, а на другому поверсі нікого немає. Власник цих самих очей щойно спустився зі службового приміщення, розташованого над гаражем.
Проникнувши туди вночі грабіжником, він вийшов, облачений у чудовий костюм, що належав елегантному шоферу, і в м’яку картату кепку, низько натягнуту на лоб. Вираз його великих карих очей при цьому був досить напруженим, і якби тут опинився психолог, він зумів би впізнати в нашому герої новачка — і навіть щільно стиснуті красиві губи не обманули б. Без сумніву, це був юнак, який мужньо намагався подолати природну огиду до небезпечного заняття, яке він собі обрав…