Невже я могла подумати, що сама добровільно прийду до нього? Підійду на колінах? Проситиму про допомогу? Ні. Ніколи. За жодних обставин. І ось я йду в його кабінет тим довгим темним коридором, який раніше здавався нескінченним, а сьогодні ніби стиснувся до розмірів тамбура. Піднімаю набряклі очі на Катю, його секретарку, і вона, не чекаючи на моє запитання, мовчки показує пальцем і киває на двері.