«Злочин і кара» — саме така назва роман отримав не випадково. У ньому піднімається питання: чи має людина право вчинити злочин безкарно? Раскольников убиває, здавалося б, нікчемну людину — стареньку, яка займається лихварством. Але за цим убивством тягнеться друге, яке з погляду совісті виправдати стає ще важче. Значно легше пояснити злочин, учинений заради грошей або з помсти. Та тут інший випадок.
На перший план виходить філософія, що пропагує перевагу однієї людини над іншою — та, що згодом вилилася в нацизм. Головний герой, наче намагається перевірити свою теорію на практиці, але все розсипається, мов картковий будиночок, бо людська душа значно складніша за будь-які теорії, а суд совісті невблаганний.
У романі докладно зображено Петербург — нервове, важке місто: його колодязі, сірі вулиці та туманні набережні. Саме таке місце дії визначив автор для свого непростого твору. Тут же розгортаються й тяжкі долі інших героїв.
Тема злочину й кари залишатиметься актуальною доти, доки людина допускає для себе можливість злочину. Але кара, як показав Ф. М. Достоєвський, — це обов’язковий наслідок навіть тоді, коли нібито ніхто не має дізнатися про скоєне…