— Коли ти розведешся з нею? Я народила тобі здорового сина. Рідного. — Утихомирся, Кріс. Ти ж знаєш, зараз не час для розлучення, — голос мого чоловіка. Ілля й Христина стояли біля скляної стіни біля відділень для немовлят і дивилися на мою дитину. Пахвиці не брехали. Я чула їхні слова в маренні після пологів. — У Тіто цієї ночі народжували дві жінки. Дружина й коханка. У однієї — здоровенький народився, а в іншої зовсім погано… Оце невдача. Чи бувають же чоловіки козлами! У Тіто й справді народилися два сини. Мій. І від Крістіни, нібито його партнерки по бізнесу. А насправді — колишньої, яку він не забув. — І хто це в нас тут некультурно підслуховує? — її злісний голос. — Так навіть краще. Знай своє місце, голодранко.