Повісті та оповідання

Андрій Платонов — російський письменник із мовою, що не має аналогів у літературі. Фронтовий кореспондент Громадянської війни та воєнкор «Червоної зірки» у роки Великої Вітчизняної, він пропустив крізь себе весь жах епохи: голод, смерть і мандри. Герої «Таємної людини» бредуть дорогами війни, Вощев із «Котлована» шукає сенс життя в безглуздій праці, а «Піщана вчителька» намагається врятувати голодних дітей в азійській пустелі.

Андрій Платонов (справжнє ім’я Андрій Платонович Климентов, 1899—1951) — російський письменник, драматург, поет.

Як фронтовий кореспондент Андрій Платонов був на Громадянській війні. Пізніше, у званні капітана, він служив воєнкором газети «Красная звезда» під час Великої Вітчизняної війни.

Великий життєвий і воєнний досвід ліг в основу надзвичайно багатої творчої спадщини письменника. Найяскравіша риса прози А. Платонова — його оригінальна, неповторна мова, що не має аналогів у російській літературі.

Тема повісті «Таємна людина» (1927) — Громадянська війна з усіма жахами її проявів: горем, мандрами, смертю. Головний герой повісті «Котлован» (1930) Вощев шукає сенс життя. Намагаючись знайти відповіді на вічні питання, він забувається в роботі — ритті котлована.

Дія оповідання «Піщана вчителька» (1927) відбувається в Середній Азії. Молодa вчителька прибуває до школи за призначенням. Ентузіазм, із яким вона береться за роботу, невдовзі змінюється розгубленістю: голодні й хворі учні відвідують заняття нерегулярно; місцевим мешканцям, виснаженим у боротьбі з піском, до школи немає жодної справи.

Розряд блискавки осліпив досвідченого машиніста Мальцева — героя оповідання «У прекрасному й лютому світі» (1937). Осліплий, він бачив ту дорогу, якою постійно курсував: семафори працювали, машина слухалася, хоча попереду, на шляху поїзда-кур’єра, що мчав, стояв інший склад.

Про своїх героїв — і про свій народ — Платонов сказав: «Вони жили повним і спільним життям із природою й історією — і історія в ті роки тікала, мов паровоз, тягнучи за собою вгору, на підйом, всесвітній вантаж злиднів, відчаю та покірної незрушності».