Повість временних літ (також звана «Початкова літопис» або «Літопис Нестора») — найраніший із тих літописних зводу, які дійшли до нас. Належить до XII століття. Традиційно вважається, що укладена Нестором-літописцем у давньому Києві. Описує історію Київської Русі з IX по XII століття. Цей звід відомий у складі низки літописних збірників, що збереглися в списках, найкращими й найстарішими з яких є Лаврентіївський 1377 р. (де відбилася 2-га редакція «Повісті временних літ») та Іпатіївський 20-х років XV ст. (де відбилася 3-тя редакція «Повісті временних літ»).
Літопис увібрав у великій кількості матеріали сказань, повістей, легенд, усних поетичних переказів про різних історичних осіб і події.
Дослідники XVIII–XIX ст. вважали Нестора першим російським літописцем, а «Повість временних літ» — першою російською літописсю. Вивчення літописання А. А. Шахматовим, М. Д. Присєлковим, Д. С. Лихачовим, А. Н. Насоновим, М. Н. Тихомировим, Л. В. Черепніним, Б. А. Рибаковим та іншими показало, що існували літописні зводу, які передували «Повісті временних літ», а сама «Повість временних літ» не є єдиним твором.
Багато хто розглядає її як основне джерело про вказаний час, інколи необґрунтовано відкидаючи інші джерела, якщо вони суперечать «Повісті временних літ». Списки, що дійшли до нас, є компіляцією з кількох оригінальних джерел, і ті самі події інколи трактуються по-різному в різних частинах літопису.
У «Повісті временних літ» записані легенди про походження слов’ян і покликання варягів. Багато моментів передано іносказально, із використанням біблійних цитат, тож у літописі міститься велика кількість інформації, яка ще не до кінця зрозуміла.