Останній цар: Як Микола II хотів зберегти самодержавство, а втратив імперію

Падіння династії Романових стало однією з найдраматичніших сторінок XX століття. Відмова Миколи II від престолу запустила ланцюг процесів, які перевернули не лише долю Росії, а й розклад сил у всьому Східному півкулі. Часто стверджують, що ослаблення монархії, зростання революційного руху та перемога більшовиків були наперед визначені. Однак автор показує: це не рок, а наслідок управлінських помилок і непохитної прихильності самодержавству.

Цуйосі Хасеґава, професор історії Каліфорнійського університету, пояснює, як неприйняття реформ з боку Миколи II наблизило кінець монархії. Перебуваючи в полоні застарілих уявлень про владу та піддаючись впливу дружини й Распутіна, імператор знову й знову втрачав шанси змінити ситуацію: спертися на патріотичний підйом на початку Першої світової війни та зміцнити позиції; перебудувати державний механізм на принципах народного представництва; об’єднати еліту й мобілізувати чиновництво на захист держави; створити «міністерство довіри» та посилити роль кабінету. У такому разі династія могла б втратити частину впливу, але зберегти себе.

Спираючись на нещодавно розсекречені архівні матеріали, історичні документи, публіцистику епохи та свідчення сучасників, Хасеґава відновлює майже поминутну картину зречення Миколи II та подій, що супроводжували Лютневу революцію.