Останні танки Гітлера. Панцерваффе 1945

Навіть на тлі стрімкого наступу Червоної армії та безперервних ударів союзної авіації навесні 1945 року промисловість Третього рейху зберігала дивовижну стійкість: вона не лише продовжувала випускати озброєння майже до самого кінця війни, а й паралельно працювала над новими зразками бронетехніки.

Які танки та самохідні установки планували поставити у війська за «аварійним» планом 1945–1946 років? Чим збиралися замінити Pz.III і Pz.IV, що сходили з конвеєра? Наскільки підвищував потенціал модернізований «Королівський тигр» монтаж оптичних далекомірів, нових прицільних пристроїв із стабілізованим полем зору та більш потужного двигуна з інжекторною подачею пального? Чим, окрім «вузької» башти Schmalturm, 88-мм гармати та інфрачервоної апаратури нічного бачення, мала відрізнятися «Пантера» Ausf. F? Чи планувався перехід від бензинових двигунів до дизельних, широке впровадження безвідкатних систем і озброєння піхоти та парашутистів «мали́ми винищувачами танків» (Panzerkleinzerstoerer) із реактивною зброєю?

Що являли собою «ваффентраґери» і наскільки небезпечним противником вони могли стати для наших екіпажів? І чи існували реальні перспективи довести до серії «концептуальні» машини E-серії — зокрема 140-тонний E-100 із 200-мм бронею та 174-мм гарматою, що створювався як альтернатива знаменитому «Маусу»?

На всі ці теми відповідає нова книга одного з провідних дослідників бронетехніки, підготовлена на основі документів німецьких архівів. Видання доповнене сотнями рідкісних креслень, схем і фотографій.