Новелу Ернеста Хемінґвея «Останні добрі місця» він не встиг дописати, але після її прочитання складається враження, що продовжити можна було б лише зовнішню подієву лінію, тоді як внутрішній рух уже завершено і художня програма твору виконана. Новела відзначається типово хемінґвеєвською мовою, яскравістю образного рішення та високим гуманістичним напалом. Рукопис було передано Фонду Ернеста Хемінґвея у 1970 році вдовою письменника.