«Давно це було. Жив у одному селі мисливець, і був він такий молодець, що не було йому рівних у всьому окрузі. Звір і птаха наче самі йшли йому в руки. Звали його Федот, а прізвисько було Федот, та не той. Та й сказати — траплялися з ним дивні речі, які не трапляються з простими людьми… Багато молодих мисливців заздрили йому, а старі поговарювали, що він зв’язаний із нечистою силою. Мисливець лише сміявся й нікого не перечував. Але ж він-то знав, що свою вдачу має завдяки пильному оку, умінню читати сліди, як книжку, і кмітливості…»