Похвала Глупоті

Грайливий трактат «Похвальне слово Глупості» — одна з найяскравіших і найвідоміших сатир нідерландського гуманіста Еразма Роттердамського, великого мислителя Північного Відродження, письменника, філолога й богослова. «Хвалебна пісня Глупості», що стала справжнім шедевром ренесансної думки, була створена в 1509 році і, поряд із «Утопією» Томаса Мора, передбачила епоху Реформації. Вперше книга вийшла в друк у Парижі в 1511 році, а згодом неодноразово перевидавалася. На російську мову трактат переклали в 1840 році, і відтоді він залишається одним із найвідоміших і найзначніших творів у спадщині Еразма.

Твір написано в рідкісному для філософії форматі — іронічному панегірику. У центрі оповіді — сама Глупість, що виступає як жива персона. Пані Глупість, або Мория, як називає її автор, мандрує світом і розповідає про своє походження, власну силу та «заслуги», переконуючи читача в тому, що їй підвладні люди, їхні долі й земні блага. Під час подорожі вона дозволяє собі ліричні відступи й каже те, що, за її словами, просто «спало на думку».

Зазвичай Глупість вважають причиною воєн і нещасть, обману й брехні, забобонів і марнославства. Але світ не поділяється на безумовне добро і безумовне зло, так само як не існує абсолютної правди або абсолютної брехні. Є правило міри — «нічого понад міру!». Прислухайтеся — і з промов великого мислителя стане ясно: глупість відносна і аж ніяк не завжди приносить лише одні негаразди.