Проникливий роман про те, яково це — існувати в бурхливих потоках інформації напередодні глобальної катастрофи. Ліззі, яка багато років працювала в бібліотеці, тепер береться ще й відповідати на листи, що приходять на пошту подкасту про те, що весь світ летить у прірву. Пишуть сюди лише психи й панікери — так вона опиняється в океані страхів і домислів щодо зміни клімату та кінця цивілізації. А тим часом лікар прописує Ліззі пластинку від скреготу зубів. Її чоловік читає під ковдрою історію про давню війну. Сну собака смикає лапами, ніби кудись біжить. Син питає: «Ти точно моя мама? Інколи ти дуже зла». Схоже, життя — суцільне божевілля, але диво в тому, що в цьому абсурдному світі все взаємопов’язане. Нібито легка, написана короткими абзацами-накідами, наче на бігу, книга переповнена гострими спостереженнями, вражаючими фактами і по-справжньому складними почуттями.