Я отямився в серпні 41-го. Фронт пішов на схід, армія відступила. А я, лейтенант Червоної армії, залишився в оточенні. Зібравши невеликий загін червоноармійців, ми гризли землю, пробиваючи кільце оточення. Потім прийняли бій разом із захисниками білоруського міста Гомеля.
І я свідомо опинився в окупованому місті. На вулицях — німецькі патрулі, всюди — донощики й облави, а за зв’язок із партизанами — шибениця. Нацисти вбивають людей, вивозячи їх у розстрільні ями за місто, женуть у концтабір.
І мій фронт тепер тут.
Німці вирішили, що Гомель підкорився, але вони помиляються. Спершу зникне патруль, потім згорить склад… А після вперше промовлять нове ім’я, яке стане недоброю прикметою для окупантів. Привид Гомеля. І нехай вогонь горить під ногами фашистських страховиськ.
[На основі спогадів захисників Гомеля та очевидців, допитів німців, наказів гомельського підпілля. Прототип головного героя — героїчний підпільник Іван Шилов]. Вічна слава героям!