За правом твого народження

Даша зрозуміла, що він не може відвести від неї жадібного погляду. А тим часом чоловік підійшов ще на пару кроків, хоча Даша чітко розуміла: він робить це навмисно — повільно. Він міг би рухатися значно швидше.

І… убити їх усіх за лічені секунди. Але з якихось причин він гальмував.

— Ти що, здурів, мужику?! Валив куди йшов! — заговорив третій із ватаги, «мовчун», як назвала його Даша.

— Мені здається, дівчині не хочеться роздягатися, — засміявся незнайомець і нарешті пильно подивився на неї.

Даша затримала подих. Легені розпирало тиском. Пульс било в скронях. Щось усередині спалахнуло вогнем, стиснулося в скажену, обпалюючу лавою спіраль.

— Заплющи очі, — раптом промовив він тихим оксамитовим голосом, а Даша, ніби під гіпнозом, послухалася.

* * *

Він мовчав. Дивився на неї й мовчав.

— Вибрала? — сипло, зі зміненим голосом пробурмотів Дикий.

— Тебе, — Даша кивнула й сама, першою, простягнула долоню, щоб торкнутися кінчиками пальців його засмаглої шкіри.

Хижак здригнувся, наче його пройняло розрядом електрики.

— Запам’ятай: я давав тобі шанс утекти, — пророкотав чоловік, повільно підняв руки, але не торкнувся ними дівчини: навис, сперся кулаками об стіну, розтираючи її в порох.

— Втечу зранку, — пообіцяла Дар’яна й, вставши навшпиньки, майже торкнулася міцних чоловічих губ поцілунком.

* * *

Вона обіцяна іншому, але одна ніч із незнайомцем усе змінила…