Ден Тюменцев — друг мого брата і мій майбутній чоловік. Так я вирішила, бо я люблю його вже багато років. Йому доведеться з цим змиритися, навіть якщо поки що він мене не помічає.
— Ден.
— М? Дякую, що не здав мене брату.
Він зупиняється, чеше мочку вуха й повертається в мій бік.
— Не встиг.
— Зрозуміло… — з розчаруванням зітхаю. — То ти розповіси?
— Не розповім.
— Правда?
Я мовчу про клуб, а ти забуваєш про те, що було в моїй кімнаті.
— Чому? Якщо він зараз скаже, що його мало не вирвало і що йому було огидно цілувати мене, я присягаюся — вдарю його.
— Бо нічого не було, — рівно відповідає, — тобі все приснилося.