Більшість тих, хто пережив жахи ХХ століття — чи то жертви нацизму, сталінських виправно-трудових таборів або численних війн, що вирували протягом цього століття, — намагалися якнайшвидше забути про це страшне минуле й з великою неохотою згадували події, що минули. Більшість — але не Варлам Шаламов. Незважаючи на те, що він був глибоко переконаний у безплідності й марності спроб передати свої спогади, відчуття та почуття, і навіть не раз попереджав читачів, що про це не варто ні говорити, ні писати, все ж у 50–70-х роках минулого століття, у своїй кімнатці неподалік від Москви, а потім уже після реабілітації — у столичній комунальній квартирі — він пише короткі й нищівні оповідання одне за одним у шкільних зошитах. У цьому збірнику на вас чекає аудіоверсія обраних із них.