У березні 1936 року в Святій Землі спалахнуло повстання проти єврейської громади та британської адміністрації мандату. З’єднавши раніше розрізнені родини, городян і селян, заможних і бідних, воно стало випробуванням, у якому сформувалася палестинська ідентичність, але зрештою обернулося проти самих бунтівників.
Того моменту палестинці були ближчими до успіху, ніж будь-коли, однак поразка виявилася настільки тяжкою, що її наслідки вони так і не змогли подолати. У ті ж роки лідери сіоністів почали відмовлятися від надій на поступливість арабів і побачили тривожну перспективу: шлях до незалежної держави може означати неминучу — і, можливо, постійну — опору на озброєну силу.
Відлуння цього повстання чутні й нині: воно не лише лягає тінню на вісім десятиліть арабо-ізраїльського конфлікту — для ізраїльтян і палестинців повстання, певною мірою, триває й досі.