— Ми прийшли, щоб ти віддала для мого молодшого сина свою Ельнару. Зіграємо весілля найближчим часом і остаточно скріпимо зв’язки між нашими родинами раз і назавжди.
— Каюсь, до мене не одразу дійшло, що саме він мав на увазі. І що ім’я Ельнара — це моє ім’я. Як і слово “весілля” теж стосувалося мене.
А коли дійшло… — Ні за що! Але хто б мене питав?..
— Тим, як Караджа, відмов не дають, Ельнара. Ніколи. І ми не відмовимо, — заявила мама.
І мені нічого не лишалося, як погодитися з нею. Але це не означає, що я здамся! Ніколи! Я обов’язково знайду спосіб уникнути нав’язаного шлюбу й захистити від нього свою молодшу сестру!